Подорож чаю до Європи

istorijВперше з чаєм зіткнулися в Європі, у першій половині XVI століття, – росіяни, під час завоювання Сибіру і дипломатичних контактів з Китаєм. Перша в Західній Європі інформація про чай датується кінцем XVI століття (Марко Поло про чай не згадує), подав її єзуїт Маффей (1589) в рукописі «Історія Індії». Після нього про чай писали Микола Трігаулт (1615) та Альваро Самедо (1643).

Після них, значно більшу кількість інформації подав польський місіонер, мандрівник і натураліст Михайло Боум. Він відзначав два види чаю: зелений та жовтий (такзваний квітковий), а також той факт, що чай можна сушити, не тільки на сонці, але й на вогні. В рукописі Rerum Sinensium Compendiosa Descriptio, написаного в 1656 році, він описав чай так:

“Кущ з листя якого був приготований відомий в усьому Китаї напій, називається Ціа. Збирають листя на узгір’ях, сушать їх на слабкому вогні на залізних сітках і заливають киплячою водою. Зазвичай насолода від чаю приходить, коли він має гіркий смак. Додаючи до нього солодощі, китайці часто пригощали ним гостей. Японці мішають порошок з листям і з водою, потім п’ють. Одиниця ваги самого кращого чаю коштувало часто дуже дорого. Освіжає при температурі, запобігає виникненню каменів і сонливості “.

Могло всім здатися, що листя чаю в Європу потрапили через Великобританію. Але на жаль або на радість, листя чаю на Старий Континент ввезли на своїх судах голландці на початку XVII століття. Товар розвозили далі в Італію, Францію, Німеччину та Португалії. В Англії чай потрапляє вже у 1658 році, за допомогою Томаса Гарравая – купця і власника магазинів в Лондоні.

Але вкорінюється на Туманному Альбіоні лише коли король Карл II одружився з португальською принцесою Катериною Браганза, відомою любителькою чаю. Вона привезла скриньку китайського чаю, як посаг, і напій прижився при королівському дворі. З огляду на свою високу ціну, в Англії, він був напоєм для людей з вищого суспільства, на противагу Голландії, де чай вживався у всіх шарах суспільства. В Англії існували спеціальні скриньки на чай – часом досить великі, на високих ніжках, вони виступали в ролі кухонних меблів. А також були звичайні, невеликі скриньки з підставкою на столі. В сриньках – в залежності від величини, знаходилися дві-три перегородки – одна секція на чорний чай, друга на зелений, а третя на суміші. Скриньки закривалися на ключ, побоюючись що до нього може дістатися прислуга.

У 1618 році чай з’явився в Росії як дар імператора Китаю для царя Михайла I Романова, а в 1698 році почалася регулярна торгівля між цими державами. Пішли каравани, 200 – 300 верблюдів везли в Китай хутро, щоб на зворотньому шляху забрати ящики, які містили велику кількість дорогоцінного листя. Транспортування займало близько 16 – 18 місяців, тому чай і був таким дорогим. Отже його могли собі дозволити лише багаті люди, з цієї причини чай став напоєм аристократії. Лише після відкриття Транссибірської залізниці у 1903 році ціна на чай стала доступною для більшої кількості простого населення. У наш час намагаються відтворити смак цього чаю, який відомий під назвою Російський Караван, але на жаль це не вдається.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *